Поради батькам від фонду Unicef

Щоб допомогти дітям знизити рівень стресу,  впоратися з емоційним навантаженнями, піклуватись про здоров'я, безпеку та розвиток дітей під час війни, ми пропонуємо  рекомендації та користні матеріали.  

 Війна впливає на психологічний  стан і дорослих, і дітей. Діти розуміють, що їхні можливості захистити себе знижені, тому у стресовій ситуації почуваються більш  безпорадними і, як наслідок, ви можете спостерігати зміни у їх поведінці, звичках, емоційних реакціях. 

 Роз’ясніть відомі вам факти та надавайте дітям правдиву інформацію (з урахуванням вікових особливостей) про ситуацію, у якій опинилася країна в цілому та ваша родина, зокрема.  Дітям потрібно знати, що батьки подбають про їх безпеку, тому обговоріть план дій у можливих критичних ситуаціях.   

 Говоріть із дитиною спокійно. Тривога дорослих підсилює тривогу дітей. 

Говоріть про війну як тимчасове явище, плануйте майбутнє, демонструйте надійність і турботу. Обговорюючи небезпеку, повертайтеся у точку безпеки ( у нас зараз спокійно, ми контролюємо ситуацію, ми володіємо інформацією).  

 Розповідайте про свої почуття та поясніть дитині, що боятися, переживати, плакати – це нормально. Проте надалі важливо стабілізуватися і відволіктися буденними справами настільки, наскільки це можливо. Говоріть про почуття інших, не оцінюючи і не підсилюючи їх. Страх, сум, тривога – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію.  

 Пам’ятайте про потреби дитини. Тому так важливо допомогти дітям повернутися, наскільки можливо, до звичного ритму щоденного життя, відновити навчання, заняття спортом, гуртки, спілкування з друзями – і мати нашу підтримку у цьому. Виконуйте спільні справи – гра, домашні справи, при потребі – заспокійливі вправи. Долучайте  дітей до допомоги іншим. Це дуже важливо, щоб відчувати свою соціальну значимість.  

 У турботі про дітей, не забувайте про турботу про себе. Батьки та інші дорослі також потребують відпочинку, допомоги, турботи і відновлення. 

 Помятайте, що варто звернутися по фахову психологічну допомогу, коли дорослі самі не справляються з ситуацією (не є опорою) або емоції членів родини надто інтенсивні, не контрольовані, чи занадто тривалі.